Розпадається на друзки небо,
холод оселився у кістках.
Та схилилась ще сильніше верба,
і спливають краплі по свічках.
У церквах не відають служіння —
всі молитви завмерли в тиші,
наче поміж небом і камінням
розірвались всі зв’язки душі.
Наче світ чекання відбуває,
він від несподіванки закляк.
Він нічого ще не відчуває —
зупинився навіть і вітряк.
Друзки неба падають додолу,
світ галопом рушив в нікуди.
Дивний світ, охоплений війною,
котиться від буден — до біди.
Андрій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
