Заплющив очі — відкрився світ.
Насправді все це так набридло.
Ось би замкнутись від усіх, створити маску, посмішку в три річчя.
Я зрозумів: ховатись сенсу тут нема — життя бентежне навіки,
але я маску одягаю,
та вже не бачу весь цей світ.
Я начебто у інший всесвіт поринаю, такі слова собі кажу:
«Маску три річчя одягаю, спокійно я живу ось тут» —
все радісно та без клопоту,
без суму, цноти й правосуддя.
Насправді — мрія, хіба ж ні?
Та це лише все так здається.
Зовсім скоро я прокинусь,
зовсім скоро все забуду,
але я пам'ятатиму це слово про маску, яка зробила все чудово.
Клятва моя — врешті-решт проста: «Не забуду я свої слова».
Ця посмішка залишиться зі мною до кінця мого життя.
Вань Соломія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
