Матуся за кровинкою сумує.
У кожному, дитинства році,
Недоспані матусі ночі.
Та колискові, з побажаннями слова,
Щоби кровиночка щасливою була.
На кожен рух дитяти матуся озивалася,
Просила в Бога не щербату долю.
А по життю дорога, щоби безхмарною прослалася,
В Великий Світ від рідного порогу.
Кожну родимочку матуся пам’ята на тілі,
І дні, коли дитя недомагало.
Дитяча біль, це материнські болі,
Матусі серце за дитя завжди уболівало.
Коли кровинка, ставши на крило,
Матусине гніздечко покидає,
Матуся розуміє, що так Є, буде і було,
Лиш з сумом та вологими очима проводжає.
І розлітаються діти з гніздечка у Великий Світ,
Свою дорогу у житті кожне шукаючи.
А у сільськім дворі заростає споришем дитячий слід,
Де мати кожен день чека на них старіючи.
Вже давно голосу не подає від діточок мобільний,
І хвіртка в двір, як заворожена, мовчить.
Матусі час підточує здоров’я,
Та вона не втрача надії, кровиночку зустріть.
Зустріти, приголубити, як у дитинстві,
Тримтячими руками за плечі обійнять.
Юнацтва дні кровинки пригадать,
А про свої проблеми, як мати, промовчать.
Вас, діти, мами за мовчання вибачать,
Для мам завжди ви гості бажані.
По телефону ваше: « Мамочка, як ти?»,
Життєвий елексир для маминих душевних ран.
31 липня 2025 року. Я. Похиленко.
Яків Похиленко
