Коли слова зникають в небуття,
Коли уста шепочуть: «Чи це я?»
Зізнайся ме́ні щиро,
Чому було так дивно
Вбачати ту людину,
Яка йому є мила.
Як поспіх від скорботи
Знайшов страшні ті ноти.
Яким колись був образ,
Вдивляючись в ті очі.
Колись, як угадаєш
Причину мого стану,
Я весело всміхатимусь,
Висячи над брамою.
Як хочеш, розкажи всім,
Від чого я втомився.
Поскаржись на діброву,
Чому не був здоровий.
Знайди одну причину,
Чому так склалась доля.
А поки підготуюсь,
Скажи, як прагнеш крові,
Як все ще досі хворий,
Знеможений, поволі,
Схилившись до труни,
Заплачеш: «Де це ми?»
А може, глянь на небо
У тіні від тополі,
В пориві сонця вітру,
Розпливчасто і стерто.
Ярослав Сенишин
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
