мені здається, я сумую

я почав сумувати ще до того, як ти зникла
холодні лютневі вечори та цей шалений трафік
забрали тебе із собою,
а я навіть не встиг зрозуміти.

після стількох років я все ще памʼятаю твої очі,
твою посмішку та твоє волосся.
я ще досі бачу їх уві сні.
навіть твої жарти я переповідаю всім, кого зустрічаю.
що я можу сказати? ти – справжня мастерка комедії.
але вони не сміються так, як ти.
вони не розмовляють, як ти.
вони – не ти.

мені варто змиритися, я знаю.
але землі важко жити без сонця.
хіба ні?

Влада