Яким шляхом підеш ти? А почнеш звідкіля?
Питає мене знов доля моя…
А я, не розуміючи, кажу: навіщо ж ти питаєш мене, доле?
Якщо сама мінлива є, як море…
Чому вирішувать повинна я?
Бо кажуть… не залежне від мене буття.
Говорять навкруги про тебе…
Що ти — господарка життя, не я…
Чи вірить тим, хто так говорить..?
Чи справджуються їхні відчуття?
Не знаю… не маю й гадки я!
Навіщо ж ти тоді, очільнице моя…
Блукаєш по країнах, по містах?
Так вільно… хоч мені не відповідно…
О, доле! Прошу, не дорікай…
Не буду слухати тебе… нехай!
Ти море, океан? Нехай штормить, нехай реве
Образа твОя…
Та не дослухаюсь ніколи порадам твОїм, що болять…
Як схочеш — затОпить душу мОю солоність сліз твоїх морських.
Та не погоджусь я ніколи на рішення, які приймаєш ти.
Тут я господарюю: справляю, скаржуся, будую…
А ти, доле… всього лише мінливе море…
Діана Герасименко
