Між чорних прерій

Чогось не сниться довго мама
І тато в сни вже не приходить...
Велика то для мене - драма.
Без них і сонце менше сходить.

Чогось не сняться вдвох, окремо.
Часто ж приходили у сни.
Дивляться очі їх незримо.
Без них - ні літа, ні весни.

Чогось зовсім не сниться брат -
Той, що покинув світ цей грішний...
Життя складається із втрат.
Він був такий великодушний.

Чогось давно не сниться доця.
Вродилася й пішла за обрій...
То - Божий ангел й туга серця.
Навік лишилась я в жалобі.

Чогось інші не сняться рідні -
Ті, що пішли, як птахи, в вирій...
Лише думки, немов приблудні,
Сумно пливуть між чорних прерій.

Не сняться... Мабуть, вже відснились,
Хоч думаю про них весь час.
Може, ті сни десь запізнились
Чи місяць в небі раптом згас?

Приходить час... Усі відходять...
Померлих вже не повернути.
Вони зірками тепер сходять,
Щоб в очі з під хмар зазирнути.

Дощами плачуть в вікнах, дверях.
Радість приносять у веселках.
Сумом збігають в грозах, бурях.
Звістки з небес шлють у туманах.

Ангелами злітають в небі.
Рідню від горя й сліз рятують.
Являються в різній оздобі.
От вірю я: "Вони нас чують".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко