Навіяло , нанесло, намело…
Накрило білим снігом і журбою.
Стирчить з землі надломане стебло,
Яке, мабуть, не відчуває болю.
Посічене, знівечене дощем,
Прихвачене і знищене морозом,
Його уже не переймає щем,
Коли бринять зими лихі погрози.
Воно здається зовсім не живим,
Як чорний штрих на чистім білім бланку,
Воно потворним виглядає , злим,
Як сіра хмара в небі на світанку.
Та це обман, воно іще живе!
Тримається за ґрунт своїм корінням!
Побачиш сам, коли Весна прийде
Відродиться Стебло ! Ще й дасть насіння!
A.R.* 5.12.23
Анна Рузанова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
