Коли останній раз я взагалі писав вірші?
І тут спочатку емоційна буря, далі емоційна прірва,
Це пастка для емоцій, крик душі,
А що робить коли душі немає – тільки вирва?
Себе ти зупиняєш – не на часі,
А що на часі? І коли вже можна жити?
Бо хтось там під російські пісні квасить,
Тобі ж не можна з-за кордону дім любити.
Якщо ти не воюєш – хто ти є?
Але ж так само там є ті хто не воює.
Тоді чому вказівки роздають оті,
То чия думка взагалі мене і не хвилює.
Чому для когось ти видніший за корупцію.
Чому для когось ти втікач і зрадник.
Чому вони спілкуються російською?
В своєму оці їм колода і не давить?
Я мріяв бути корисним державі.
Плекав надію писати вірші,
Такі, щоб колись от відомими стали,
І правда, і різко, і на межі.
Ми бʼємось з ними не за території,
Ми бʼємось з ними за людей,
Не ставлю крапку в цій історії,
Ще прийде мого вкладу день
Баланов Артур
