На землі рясніють квіти,
На вершинах тане сніг,
Ми є Там, де наші діти,
Діти там, де часу біг…
Хтось сказав, що час минає,
Що сповільнює свій плин,
Що його не вистачає,
Що гіркий він, як полин…
Хтось сказав, що часу море,
Навіть цілий океан,
Ціле небо, сонце, зорі,
Хтось – що все самообман…
Та й таке…Але допоки
Буде квітнути земля,
З гір дзюрчатимуть потоки
Й зрошуватимуть поля,
Доки Сонце буде сходить,
І шумітимуть вітри,-
Хтось усе це знов народить
І розділить на два, три…
Ось така барвиста казка,
Древня й кожен раз нова,
Немов Неньки ніжна ласка,
Мов несказані слова…
A.R.*18.05.22
Анна Рузанова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
