На каву Осінь запросила

На каву Осінь в сад свій запросила,
Спекла духмяний яблучний пиріг,
Під грушею коц теплий простелила,
Щоби зігріти, раптом що, нас зміг.
Налила в чашки трунку запашного,
Разом вдихнули терпкий аромат,
І тихо, починаючи з нічого,
Я їй довірила один секрет,
А потім всі новини розказала,
Свої пригоди й чудернацькі сни.
Все вслухавши, Осінь лиш зітхала,
Що раз у рік так стрітись можем ми.
Довіритись, у дечому зізнатись,
Погомоніти щиро, від душі,
І просто з жартів посміятись
Не часто випадає у житті.
День догравав вже до своєї коди,
Збирало сонце струни золоті.
Ми обійнялись на прощання щоби
Залишити тепла того собі.
Бешкетний вітер листям забавлявся,
Хотів, здається, рушити на схід.
Та Осені своєї дочекався.
"До зустрічі!" – сказала їй у слід.
Вікарук Ліля