А можна тихше. Коней не женіть.
Я раз в житті по-справжньому ридала.
А ви, мов гади, всюди розповзлись
По тих сльозах, якими напувала.
Невже почули – голос мій тремтить?
Чи я боюсь ходити серед ночі?
Чи думкою сфальшивила на мить,
Коли дивилась вам я прямо в очі?
Чи руки опустилися мої?
Можливо, трохи. Більш не дозволяла.
Тож тихше. Тихше, коней не женіть.
Повірте – не з таким іще справлялась.
І руки не в кайданах. О, вже ні,
Хоча ви вкотре їх мені крутили.
Тому тихіше. Коней зупиніть…
Зарано ви мене похоронили.
18.08.2024р.
Аня Бусецька
Анна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
