Стою на перехресті сам.
Куди іти? Чому так темно?
У серці сум, а в голові — туман,
Майбутнє кличе, зве мене щоденно.
Немає карти, вказівок нема.
І страх, як тінь, чатує за спиною.
І хоч навколо швидко світ іде,
Стою перед високою горою.
Неподалік батьки, мене тримають,
Вони не завжди будуть тут зі мною.
Буває ранками тумани накривають,
Я хочу бути скрізь міцною всім стіною.
Молюсь. Мовчу. І раптом бачу Світло.
Немов, торкнувся мене Бог рукою.
Здається все ще не відкриті двері,
Але в душі зникає страх з журбою.
Іду невпевнено та вірно по дорозі.
Мій шлях лишився ще в пітьмі глибокій.
Та з Ним не відчуваю я загрози,
Зі злом борюсь у битві я жорстокій.
Бо щастя не у визнанні чи славі,
Не в грошах, репутації та честі,
А в тім, що у великому чеканні
Я не один. Ходжу Я з Богом в серці!
Юрій Сіромашенко
