Вивішує вечір півтінь на простори,
Іскринка сяйнула – хутенько ховає
Лице перламутровий місяць за гору,
На весі поволі смеркання лягає.
Між небом й землею обміжок імлиться,
У вохру вмочилися хмари перисті,
В низинку скотилося сонце-копиця –
Заграла на схилі заграва жариста.
Галяви, дерева – весь окіл в обнові –
На кілька хвилин одягнувся в рожеве,
Проходить ще мить і оголений знову –
Укрив прохолодою колір сталевий.
Загасло останнє проміння-солома,
Руде повечір’я біжить якнайдалі,
Чорніє над згарищем простір вагомий,
Застигли й струмки, що сніги роз’їдали.
8.02.2024
Ростислава Білоус
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
