Всі мої сльози — це попіл думок,
Душа палає, неначе вогонь.
У серці порожньо, хоч і живу,
Але відчуття, що просто існую.
У голові — вирій думок,
Безліч спогадів різних.
Кожен крок — це наче змагання,
Змагання із собою, зі світом, з пітьмою.
Це відчуття не постійне — миттєве,
Але скільки болю, зневіри, печалі…
Невже неминуче його відчувати?
Невже неможливо без нього —
Без розпачу, сліз, страху та невдачі?
А як же живуть усі інші у світі?
Як борються з цим?
Як радіють, живуть та як мріють?
Невже це можливо?..
А ти — як вважаєш?
Оксана Усович
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
