Вони не носять пишних орденів,
Не гримлять промовами зі сцени.
Та в тиші днів, в турботах, без зневір —
Творять дива для рідної країни.
Вони — ті руки, що вночі не сплять,
Печуть хліб, будують палаци із руїн.
Вони — ті плечі, що усе стерплять
Несуть, не просячи нічого взамін.
Це лікар, що з утомленим лицем
Лишає біль за дверима палати.
Це вчитель, що із серцем і теплом
Навчає мріяти й шукати.
Це волонтер, що вкотре за кермом
Везе допомогу і радіє цьому.
Це мати, що молиться за столом
Щоб син вернувся додому.
Вони не чекають оплесків та слави,
Не прагнуть медалей і заохочень.
Їх подвиг — у простих щоденних справах,
У серці щирім і руках робочих.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
