Нестримні почуття стираються роками
від поглядів німих, байдужістю прикритих,
а серце так благає: «Підійди»,
та гордість нам стирає всі шляхи.
Півпогляду, півкроку до розмови,
із почуттями граємо в любов,
лише в своїй уяві до нестями
говоримо собі – чому це знов?
Ці погляди нестерпні та пекучі
за спиною ховаєш, ніби вкрав
мої думки, мої слова в тумані
не чуєш більше крізь чужий обман.
А памʼятаєш, як уперше посміхались?
В дверях стояли, зіштовхнувшись в них?
І друзі всі твої були позаду
із запитанням: «Ну чого застиг?».
А я тоді завмерла на секунду,
підвівши очі до очей твоїх
таких глибоких, щирих та колючих,
і серце зупинилося на мить.
Я не збиралася знаходити любов.
Вона сама прийшла, мене не запитав.
Лиш в подумках ще жевріла надія-
щоб зіштовхнутись знов у тих дверях.
Та ми німі були та непривітні,
лиш поглядом торкались замість слів,
що не промовили за пару років,
та душу ти мою причарував.
Такий фінал історії не новий,
бо клята гордість обіймає нас обох,
але можливо десь у іншім світі
ми нове щастя приймем за любов!
15.07.25
Тахмасбі Ірина
