Не знаю як — розцілувала б,
Піймавши вітер тих доріг,
Очима все би обіймала,
Міцніше батьківський поріг.
Душею, серцем говорила б,
Щоб посторонній слів не чув,
Сльозами б стежку поросила,
Щоб двір солоність їх відчув.
Одне лиш знаю — не піймаю
Нічий вже погляд, в тім біда,
Усе ж ті двері відчиняю,
До них все тягнеться рука.
11.10.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
УВАГА!
Вірш написано вдруге
із-за змін в передостанньому рядку.
…Усе ж ті двері ВІДЧИНЯЮ…
Прошу вибачення!