"Не така…" — чую я щомиті,
"Треба інша…" — вимагають всі.
В світі, де всі ходять за планом,
Я своєю дорогою йду.
"Як потрібно?" хто його знає?
Хто придумав ці дивні слова?
Чом так часто всі забувають,
Що у кожного доля своя?
"Будь такою!" — кричать мені люди,
"Роби так!" — вимагають усі.
А я знову не схожа на інших,
Бо я інша — від серця й душі.
Хочуть бачити всі ідеальність,
По правилах, зручних для всіх.
Тільки серце не знає молитви,
Що б я стала такою, як всі.
Я не хочу, щоб мене всі хвалили,
Не молюся на ваші слова.
Моя правда — в тому, щоб жити,
Як підказує серце й душа.
Так, я інша. Не зручна, і не звична.
Може, надто гучна й непроста.
Але краще вже чесно відмінна,
Ніж підробка чужого життя.
Хай говорять… А я буду жити
Так, як серце підказує йти.
Бо важливо не всім догодити,
А свої почуття берегти.
І можливо, колись зрозуміють
Ті, хто зараз мене не сприйма:
Щастя в тому, щоб бути собою,
А не грати когось крадькома.
Бо життя — це не гра за сценарієм,
Не вистава для чужих очей.
Це дорога твоя особиста,
Де ти сам обираєш свій день.
Не думайте, що я не чую
Чужих порад і добрих слів.
І що мораль мені байдужа,
Чи погляд ваш мені не мил.
Я поважаю кожну думку,
І ціную мудрість поколінь.
Та є момент, коли важливо
Свій голос власний всім відкрить.
Є різниця — нехтувать думками,
Чи просто вибирать своє.
Я не кажу "все забудьте",
А кажу "знайдіть, що ваше є".
То ж не про бунт тут йдеться зовсім,
Не про образу чи протест.
А про відвагу буть собою,
Про чесність з серцем накінець.
Ірина Ігнатенко
