Я втомлена бути живою для всіх.
І що, тепер скажеш, що маю я гріх?
Гординя, лінощі чи гнів?
Душа твоя — глиба, застигла в мені…
Я вчуся вмирати — щоб тобі не боліти,
Навчилась тримати — щоб тебе не пустити.
Я падаю в прірву, у спогад гіркий,
У твОї безформенні, сірі думки.
Ти кинеш каміння в мою порожнечу,
Та скажеш: «ти тінь», прошепочеш: «ти нечисть».
Я знаю — промовиш: «ти заслужила»,
Ти кинеш словами та вдариш ночами.
І хай мої тіні блукають,
І хай моя нечисть згорає.
Зітреш мої крила та серце не вбʼєш.
В ту ніч, коли прикрість твоя оніміє,
Тягар відпущу та жити тільки для себе почну….
Діана Герасименко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
