Вертають із полону наших рідних,
Скалічених, спотворених людей,
Як гордо їх стрічати гідних,
Живих, хоробрих ,прямо серце із грудей…
Вдивитися у їхні очі,- жахи…
Це біль,- скалічена душа…
Як хочеться подякувати рідним,
Вклонитись низько за усе сповна.
Пережили тортури,голод,
Приниження від теї "кацапні",
В душі лишився тільки холод,
Страждання, біль від руської душі…
Братами себе називали,
Тепер для них ми лиш "хохли",
Братів- хохлів, в полон ті руські брали,
І катували, як могли…
Братів у нас уже немає,
Наші брати -це вороги,
Це окупанти всі жорстокі,
Це просто "рускіє кати"..
Всі землі наші відбирають,
Собі вишукують житло,
Вони там мародерять, убивають,
Гвалтують і калічать-українців більш, щоб не було…
…Ми є, були і завжди будем,
У нас свій прапор, гімн є свій,
Ми українці скільки житимем, то не забудем,
Війну, яку принесли "рускіє" нам в дім.
Скалічену. душею молодь,
Всіх обездоленних дітей ,
Як можна викрелить? Забути,?
І як з цим жити кожен день?
Молімося… Засяє мирне сонце,
І буде все, як то колись жилось…
Ми вилікуєм всі хвороби,
І загоєм рани,
А зараз треба молитви, щоб все збулось…
17.09.2025
Оксана Колесникова
