Я тебе бачу, не бачиш ти мене,
Присутність я невидима і темна.
Не знаєш ти, не відаєш всього,
Не розумієш, що у небезпеці.
Мої холодні, блідні руки
Простягнуті до тебе і хапають.
Мої безумні чорні очі
Тобі у саму душу зазирають.
Тобою я колись заволодію
Моя ти лялечко, маріонетко.
Тобі я побудую темну вежу
А потім ключ забуду, вірогідно.
Як не моя ти, я тобою одержимий,
Твоє обличчя хочу я вдягнути.
А як моя ти, я тебе пізнаю як бажаю,
Допоки я тобою не насичусь.
Слід зламаної волі, жорстокий і мерзенний
Залишу за собою я
Серед сердець розбитих і зламаної долі
Отрута твориться моя.
Любити всіх – нікого не любити
Відправлюсь я додому в самоті.
Лиш буде мій театр обсесивний
І будуть там мої ляльки
Люблю, коли контроль мій – їх повітря,
Як кігті входять у відкриту плоть,
І чим міцніше панцир, тим смачніше,
Процес – це насолода, я люблю цю роль.
Мечом чи посмішкою? Обери отруту.
Це був не вибір, результат завжди один.
Завжди простіше думати, що твій він,
У тому ілюзіоніста полягає хист.
Олександр Мезенцев
