Краса завжди іде на пару з болем,
Вона завжди для болі є плодовитим полем.
Так боляче спостерігати занедбану красу
Забутої навіки палаючої зірки,
Прикопаної брудом у темному лісу.
І ті, кому Фортуна перепустки не дала,
Ніколи і не жили, а просто існували,
Гниючи заживо у власному соку.
Так, краще жити біжучи, але куди і як?
Коли повстали стіни зсередини і ззовні
Бездушні руки що стискають, кайдани кують
Бездушні люди що не проти.
Тож скільки безіменних та забутих душ
Достойні були вічності та слави?
Ніхто не знає, що ж, хай так.
Як знали б, кріпко б і не спали.
Так сильно перекручені добро та зло,
Що злодій-мученик боїться праведних катів.
А кара вчинку рідко відповідна.
Ніхто ніколи іншого не розумів,
Поки себе не знайде на такому місці.
Тому царюють нелюди і вбивці.
Олександр Мезенцев
