Один

На вулицях бурлить життя,
Летить мов білий град додолу.
Гуркоче по воді взуття,
Лунає глас міський довкола.

Усі щебечуть, мов птахи,
Закохуючись у потік неспинний,
Перетинаються шляхи,
У їх очах горить запал нестримний.

І щира посмішка твоя
Благословляє їхню неподільність,
Тремтить під ними та земля,
І створює навколо мелодійність.

А ти вертаєшся додому,
Щоб знов узріти порожнечу,
І знов пливеш у відчаї нічному,
Вже навіть не спиняєш кровотечу.

І серед тисячі людей,
Які мов фурія летять перед тобою,
Не бачиш тих, хто до твоїх дверей
З собою принесе той дар покою.

Мовчазний крик ніхто не чує –
Лише тужливий погляд від картин.
Так на плечі руки бракує,
Ти озираєшся – один.
Бахмацький Богдан Сергійович