На стіні старій, у напів темряві,
Око намальоване стиха жахає.
Зіниці холодні, мов чорний грабар,
Дивляться в душу, і тиша палає.
Хто його створив, чи знав, що воно?
Чиї пальці змішали фарбу з пітьмою?
Воно споглядає крізь час і крізь дно,
І шепоче про щось, незриме й німе.
Уночі воно оживає з-за тіней,
Розпливається кров’ю по штукатурі.
Його погляд ковзає серед людей,
Шукаючи страху в нічній амбразурі.
Скрипить підлогою тьмяний мороз,
Чути голоси у глухому проваллі.
В ока бездонному світі загроз
Зникають всі, хто відвертався вдалі.
Тож не малюй ока в темряві сам,
Бо може ожити малюнок той хижий.
Воно стане дверима у безліч кошмар,
І ти станеш частиною вічної тиші.
Тадіана
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
