Дощить…спливає тихо час…
Вже листя опадає…
Тремтить мерехкотіння страз,
Відблисне та стікає…
Кудись у надра, в глибину,
В безодню темну-темну,
В таку холодну і сиру,
Й страшну, як смерть, напевно…
Напевно… бо коли той страх
В глибинах десь згасає,-
Без нього навіть у ві снах
І смерті не буває…
Напевно…Так воно і є!
Життя як те насіння:
На нього дує, світить, ллє…
І рве, як павутиння…
Дарма. Насінню не кінець!
І павутиння тчеться!
Знов проростає пагінець,
Ще мить , і він прийметься.
A.R.*15.09.22.
Анна Рузанова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
