Побувала, звідки, завше, вороття немає,
Де панує вічна тиша, широчінь без краю.
Порожнеча, вакуум, нескінчений простір,
Де думки твої та мрії ніби на помості.
Де тебе сканує всесвіт на вчинки та дії,
Де немає майбутнього, немає надії.
Там володарює вічність, там час не існує.
Забуття тече рікою, до моря прямує
Моря мертвого, там хвилі не грають із вітром
Воно тихе та спокійне, поблискує сріблом.
Затягує невідомість спокоєм казковим.
Не хочеться повертатись туди, де б`ють словом.
Де тривога і неспокій душу розривають,
Де в агонії думки б`ються та палають.
Та назовні , у життя невідома сила
Виштовхнула з забуття, енергію влила.
Тож я мушу жити далі і життю радіти,
Бо і тут буває добре, правди ніде діти.
Світлана Сомош
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
