Сонце. Ліс. Трава шовкова.
Річка. Берег. Комиші.
Тиша. Дух п’янкий довкола
І немовби зникли всі.
Спека. Полудень. Застигли
І травинка і листок.
Комиші і ті притихли,
Не нашіптують казок.
І, здається, ніби в світі
Залишилась я одна.
Тиша на усій планеті
І полуденна жара.
Шурхіт. Коник несміливо
У траві десь засюрчав.
Потім птах якийсь журливо
В лісі щось процвірінчав.
Риба, граючись, пірнула,
Різко вдарила хвостом.
По воді лиш тінь майнула.
Ожило усе кругом.
Вітерець верткий з`явився,
В комишах він заплутав.
Там відразу шум зчинився.
Череду пастух пригнав.
Враз життя завирувало.
Чути шум, ревіння, спів.
Зникла тиша. Десь пропали
Чари. Світ увесь ожив.
Та у пам`яті не вмерла
Незбагненна, чарівна
Мить, коли усе завмерло,
Спека, тиша неземна.
Ворухнутися не може
Ні травинка, ні листок,
І ніщо не потривожить
В`ялий плин моїх думок.
І, здається, що навколо
Вічне все: ріка, земля,
Сонце, ліс, трава шовкова,
Спека, полудень і … я.
Світлана Сомош
