Це марення у моїх снах, чи наяву —
Я вже знаю: ось він, любов,
Ось почуття, емоції і квіти,
Якісь слова… на жаль, я хочу все це вбити.
Нехай жорстока, підла і байдужа —
Моя душа поранена вже дуже,
А серце — тріснутий бокал.
Світанок зустрічає знов казками,
Розбитий наповал, він десь ридає
Під свої власні серенади.
У ноги падає брехня зрадлива,
Лізе прямо в очі.
Не стомлює його життя —
Він другий раунд хоче.
Не все сказав, ще не добив,
Ще може чимось здивувати:
Він всіх кохав і всіх любив,
А ти не вміла відчувати.
Холодна кров в тобі біжить,
Це ти його не розуміла,
Штовхнула в прірву — ось, ще мить,
А інша взяла й підхопила.
І десь в кінці — перегорни сторінку,
Написані думки сліпців.
Тепер читається все чітко —
Поміж рядки біжуть слова.
Немає чим вже здивувати,
У кожного в руках своє життя,
А нитки — краще обірвати.
Стефанна
