Природа плаче …

Природа плаче, сльози дощові
Лиш можуть сумно по вікні стрибати...
Не стримуються сльози у весни -
Вона ридає, як ридає мати...

Так лиє сльози та весна, що годі
Спинити їх потік... Нема вже сил
Дивитися весні на біль та горе
І як вмирає на війні чийсь син.

Не хоче вона квітів дарувати,
Не хоче й сонце тішити теплом -
Над вбитим сином плаче гірко мати,
І хтось на фронті проливає кров.

І як їй тішитись? І як їй посміхатись?
І як весні цвісти, коли болить душа!?
Весна страждає, як страждає мати...
Війна забрала дороге її дитя...

Хотіла б нам весна пообіцяти,
Що Україна зацвіте як досі не цвіла!
Вона б хотіла..., та не всі солдати,
Побачать маки і волошки у полях...