Листя вночі виходить уже,
Тихо опускається, падає ліниво.
Повільно та легко кружляє.
Світло місяця його ніжно освітлює.
Таємничо тремтить від вітру.
Тихо грає відгомонами ночі,
Жовтавий відблиск на землі створює,
Під місячним світлом легко ковзає.
Серед темряви, в легкому тумані,
Листя таємно шепоче,
свій шум і спокій зберігає вночі.
Відгомони його в лісі розповідають,
Про нічні таємниці, де мрії збуваються.
Ніжно грає вітерець, в лісі вигуки лунають.
Співають солов’ї, листя шепотом відповідає.
Вночі світи стають переплутані,
Де реальність і мрії ніжно переплітаються.
І коли ранок на небі з’являється,
Листя до ранку вже засинає.
Тиша настає, та спогади про нього днями у серці літають,
Ніжною мелодією його шелест звучить.
І вітер мені дуже тихо говорить:
"Приходь у гості до мене у ліс, без тебе нам сумно!
Дерева весь вік самі, і мало про кого вони пам’ятають.
Мало людей люблять природу, по справжньому люблять, не награно!
А ми хочемо говорити з вами це дуже нам допомагає.
Допомагає довше жити". – говорить хранитель лісу.
А я йому у відповідь:
"Прийду, я ще увечері до тебе в гості з друзями,
вони також природу люблять!".
І на тому наша ромова завершилась,
і я прокинулась тому що мене замучила совість.
Що у лісі давно не була.
і зразу у мене в думках:
"Треба на цих вихідних терміново сходити до лісу!"
сама а потім і з кимось.
Я люблю природу!
10.04.2024
Фіясо
