Пробач мені,моя країно

О,Україно,рідна ненько!
Пробач мені,моє серденько,
Що замість дарувать тобі надію
Я прийняла чужую віру.
І несвідомо взяла я,
Чужую голову й слова.
Чужі думки,чужую мову
Друге життя й другії твори.
О,матір наша,Україно
Пробач своїй доньці й своєму сину
Що не батьківськими словами
Своїм синам пісень співали.
І що казали діти тії,
Не мама,тато –
І не батьківська то є хата,
А то був,їхніми словами
Родительский свой дом,та мать і папа.
Просіть же діти те прощення
Своєї матері благословення.
Бо ви зробили зовсім навпаки,
І на землі,де були козаки,
Самі ж прийняли друге слово
Лукаву і жорстоку мову.
Що відбирає у вас ваше
Бо саме вам,-козацьким дітям,
Залишені оті скарби,
Що відчиняють все і вам,і вашим прадідам.
Тож будьте дітьми-дітьми України,
Бо будете як московити,
Нічо й ніде не знать.
floralis