Пробач мені, море,
що я не збагнула,
як глибоко в тобі
мовчання бринить.
Я думала завжди,
що ти — лише хвиля,
та в серці твоєму —
мовчазна блакить.
Пробач мені, море,
що не розуміла,
наскільки ми схожі
були в тую мить.
Тоді, коли поруч
я була з тобою,
тоді, як до тиші
ховалась від слів.
Як шепіт твій тихо
звучав під водою
і хвилями стер
мій зайвий порив…
А зараз… відчуй
моє справжнє бажання —
побути… там… поруч…
почути подих твій.
Пробач мені, море…
Давай поговорим…
Ти знаєш, наскільки
ми схожі з тобою?
Я чула про страх,
про любов і про втрати,
а ти — кожен спалах
і погляд живий.
Ми вміємо просто
мовчати й приймати…
Та зберігати —
без слів, без вини…
Ось бачиш..? Ми двоє…
Я присвячую вірші
тобі! Пробач, море…
Я скоро…
буду поруч…
поруч з тобою.
Діана Герасименко
Дуже гарно!)