Місто в якому мене вже немає,
Теж зустріло осінь раптово.
В повітрі так само холод кружляє,
І вбрані дерева не менш кольорово.
Місто в якому мене ще не було,
Чекає її з нетерпінням і втіхою,
Тут звикли давно до морського гулу,
І не знаю як то покотитися кригою.
Місто в якому я зараз дрімаю,
Вкриває пелюстками дерев зігріваючи,
Воно мене безумовно кохає,
Кохає мене, без причин, обіймаючи.
І смуток осінній за душу хапає,
Мов пазурів шкрябіт розбитого скельця,
Я все ще згадую, що світ не вмирає,
А любов не з одного візьметься серця.
І в місті, в якому мріяла б бути,
Просто «бути» собою без фальші,
Мене не зможуть провулки забути,
Що зробить осінь трошечки краще.
В місті в якому судилось осісти,
Серед сюжетів історій незламних,
Я знову згадую те прокляте місто,
Де я себе шукала в коханнях.
