Наша ненависть не вигадана нами,
Вона складається із каменів подій,
З трагедій тих, що души вивертають,
Із пережитих нами відчуттів.
Із міст, які синонімами жаху стали.
Цивільних масово вбивали там містян,
На серці викарбовано їх назви,
Їх біль навіки залишається всім нам.
Буча, Херсон, Дніпро і Краматорськ,
Кременчук, Вінниця, Славʼянськ і Маріуполь –
Не просто вже це не назви міст,
А тих подій, що в них в війні відбулись.
Ненависть наша з міст, які в історію відправлені,
В яких земля червоним віддає.
З їх іменами: Соледар, Бахмут і Марʼїнка, –
По Україні майже всій могили є.
Із міст, в яких збились з рахунку обстрілів,
Немає бо для нескінченності числа:
Київ, Чернігів, Харків, Миколаїв і Одеса,
Нікополь, Марганець… Там вбивства, не війна.
Із вибухів ракет наша ненависть,
Що долетіли, й з тих, що збило ППО.
З зруйнованих, з пошкоджених будівель,
З підвалів, перетворених в житло.
Із понівечених і обгорілих тіл,
Із полонених, виживших і вбитих.
З батьків, яким не бачити дітей,
З жорстокості дітей осиротілих.
З розлучених, з зруйнованих сімей,
З сварок, із викресленої заживо рідні,
З друзів, що стали миттю ворогами,
Не поділивши сторони в війні.
З слуху, що кожен звук із вибухом рівняє,
З жаху в душі та із очей в сльозах,
З усього, що творить війна із нами,
З усього, що росія принеслА.
Щодня ненависть у війні міцніше,
Щодня вона гартується в вогні…
Цензурно можна тільки це і розповісти
Про обстріли, що сталися в Дніпрі.
27-05-2023
Е.В. Рей
