З вирію душі, де смуток живе,
Вона, як жайворонок, весну принесе.
Не піснею – словом, що в небі лунає,
Поле забутих надій оживляє.
На землю думок, де зів’яла весна,
Вона опускається, світлом ясна.
Серед бур’янів, де страх залягає,
Зернятко віри у серці шукає.
Там, де гніздо зруйноване було,
Вона очищає від болю і зла.
Між полем і небом міст будує,
І в кожній душі весну чує.
І як той птах, що співає в імлі,
Вона прославляє життя на землі.
14.08.2025
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
