У тиху днину, крізь світанок,
може прокрастися біда —
віддати біль, зробити рану…
У кожного вона — своя.
Хтось десь втрачає найрідніших,
в людей ламається життя;
здоров’я покидає найсильніших…
Душа не зломлена, але — слабка.
Для світу створюєм міраж,
щодня малюємо картини,
під маскою сховаєм час —
ось вся рутина щохвилини.
Якось так швидко все летить:
минають дні і роки,
емоції — усе кипить,
ось вже позаду сотні кроків.
Нещастя радість підганяє,
Потрохи точить це буття,
підносить, іноді штовхає…
Не зломлена — просто втомилась я.
Стефанна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
