Покохати можна лиш раз за життя,
Інші — це лиш спроби знайти ті почуття.
Ми шукаємо очі, в яких — забуття,
А бачимо лиш відблиск, замість суття.
Ти був не найкращим, не ідеальним,
Та в мені розквітало щось неземне.
І тепер кожен дотик здається формальним,
Бо тієї глибини вже ніхто не дає.
Я сміюся, цікавлюсь, живу — ніби вмію.
Та всередині — тиша, де ти колись був.
І кожне "люблю" тепер я вимірюю
Твоїм "пробач", яке серце не забуло.
Може, ще будуть світанки й обійми.
Може, хтось скаже, що я — його все.
Але в правді, яку я ношу під війми:
Після тебе — усе вже не те.
Анастасія Бондарєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
