Русалка

‎Русалка – то донька води,
‎Що мовчить, коли світ весь гудить.
‎Вона слухає подих ріки,
‎І співає тихенько пісні.
‎
‎Колись дівчина гарна була,
‎І любила всім серцем життя.
‎Але світ її біль не відчув,
‎Їй вир у пітьму затягнув.
‎
‎Тепер вона – подих весни,
‎Що розчісує верби гнучкі
‎Береже свій водойм від біди.
‎Щоб була завжди тиша на дні.
‎
‎Русалка не тінь і не страх,
‎Печаль в її мутних очах.
‎Вона – вічний спокій води,
‎Що лікує терзання душі.
‎
‎Де ходила по суші вона,
‎Там барвінок і м’ята зросла.
‎Її шепіт за вітром летить,
‎До серця що в болі кричить.
‎
‎Русалка – красуня сумна,
‎Тепер між світами вона.
‎На згадку дівчатам живим,
‎Кохання буває гірким.
‎