Часом вмираю і оживаю,
З очей сльози сірі стираю,
Волю всю свою стискаю в кулак,
Та чому ж щось зі мною не так?
Очі в сльозах,
В погляді біль,
Шрами в словах,
А в ранах сіль.
Я не хочу цього.
І за що це мені?
Я не втрачу свого,
Не впаду увісні.
Та я встану знову-
Я встану з колін,
Розправлю крила,
І в небо злечу
Так, я не з металу
І я не залізна.
Не піддамся васалу,
Бо з ним мені тісно.
Я тут людина, я так живу,
В своїх думках постійно пливу.
І тепер я вже зовсім не я,
Я нарешті стала собою.
Світи мені шлях, доле моя!
Я не закінчу пісню свою!
Знов у темноті я сам-на-сам,
Та в житті не піддамся страхам!
Випадаю, шукаю й гублюсь,
Але ніколи я не здаюсь!
Щетиніна Дар’я
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
