сиділа жінка літня

Сиділа жінка літня на пероні-
В очах тривога, зморшки на чолі,
В руках валізка, сивина на скронях.
Нікому не потрібна на землі!

Розгублена очима все блукала,
Не бачила ні потягів, ні лиць.
Тихенько по щоці сльоза сповзала…
Та хто вона? І що їй так болить?

Можливо, поховала свого сина
І жити далі сенсу вже нема?
Здригнулись плечі, похилилась спина.
І роззявляла рота як німа…

А потім в дім ракета прилетіла-
Згоріло все! Немає вороття!
За рік вона відразу постаріла
На три віки і на одне життя!..

Лишилась серед двору тільки вирва,
А в ній усе- і спогади й душа.
Немов хтось взяв і серце її вирвав!
Взяла кота в валізку і пішла…

Таких жінок багато в Україні:
Немає сліз, а тільки біль і гнів
За хату! за зруйновану країну!
За вбитих наших доньок і синів!

Цей крик німий розірве небо навпіл!
На ворогів прокляттям упаде!
І наші сльози- ці криваві краплі-
Дощем проллються! Він уже іде.

Все тисла до грудей свої долоні-
"Побачити якби тебе, синок!"
Сиділа жінка літня на пероні,
Стояли поряд тисячі жінок…
Олена Каліман