Слово

Злетіло слово й оселилось між людьми
Любов’ю в наші душі промовляє
Що б не робили, де б ми не були
Та слово Боже скрізь до нас лунає
Колись, немовби подихом легеньким,
Шепоче ніжно, наче огортає
Щоби зцілити зранене серденько
Щоб нагадати нам, що так кохає
Колись мов дощ по шибці затанцює
Щоби збудити нас у вправній дії
І нагадати що усе Він чує
Що ми висловлюємо тихо так, у мрії
А інколи мов сніжна завірюха
Промчить, щоби зі сну всіх нас збудити
І твердо промовляє, лиш послухай,
Що маєш ще у світі цім зробити
Одначе чи у вечорі чи зранку
Чи сходить сонце, чи уже сідає
Ти з Вірою відкрий своє серденько
Прийми Любов святу,
Що так тебе чекає