Осінній промінь впав на хвилі,
Розбушували теплі штилі.
І думи мої знов зійшлися,
Як корабелі розійшлися.
Стою, милуюсь на Дніпро,
Заводжу за вухо перо…
«Величний мій, такі простори,
Не суміщають у мінори –
Їх переносять на мольберти.»
А коли хочеться завмерти,
Мене за руку грак хапає
І гучно-гучно заволає:
«Кар-гар, кар-гар, таких я знаю.
Таких я здалеку впізнаю.»
Кричу йому: « Не маю зір!
Лиш спогади немов папір…»
Хавжу Марія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
