СПЕКА

Нащо ти, спека,
споганила літо?
Воно було кращим,
ніжнішим, повір,
Вже вікна і двері всі,
майже, відкрито,
Все всюди у втомі,
спустошений двір.

Задуха у днях,
у ночах поміж снами,
Зник вітер, сховався,
згадалась зима,
Мороз як за щоки,
за носа щипався,
Та поза вікном
завірюха гула.

Зима із дитинства
і правда сувора,
А літо із звідти ж —
сама доброта,
Втекти в таку зИму
хоч зараз готова,
Та … вона із тим літом
в минуле пішла.

05.08.2025.
Ганна Зубко