Я знаю, тобі це не пригадати,
Та я зроблю все, щоб ти не забула.
У неба правди годі й питати,
Вистачить того, що ти обманула.
Я так тримав тебе в серці своєму,
В теплі ліжка, в згадках людей.
Ти пішла залишивши в моєму
Розумі сотні відкритих дверей.
Та я зроблю все, щоб ти не забула,
Коли твій вагон обминав ліхтарі,
Я біг вражений стрілою Амура
Й так зупинилося серце в мені.
Ти мене вдарила, вбила й засипала,
Землею із старого кладовища.
Та одного ти точно не мислила,
Що я відроджуся із попелища.
Тепер я знайшов тебе в сотнях вагонів,
Дістав із відблисків ліхтарів.
Тепер то ти в моєму полоні,
Відпустити тебе я б не зумів.
Нехай ти будеш моєю у казці,
Нехай моє серце твоє до кінця.
Я божеволію, я в лихорадці,
Як муза в руках у свого творця.
Вікторія Снєгова
