Крок за кроком ступає боса нога,
По тропі м’якій, доки минає ще одна доба,
З порожнім виглядом, самота,
Оскільки душа згоріла до тла.
З’їдає порожнеча тіло,
Тиховій товкав так підло,
З ніг збиваючи різко,
В грудях щось злегка свербіло,
Коли лежав на землі, все боліло.
Прийшовши до тями,
Дивлячись у небозвід великими очами,
Милуючись іскрявими зорями,
Відчувши як сльози ллються з очей водами,
Стерши з щік все долонями,
Поки думки переплелися ґронами,
Захищаючи від світил, розум колонами.
11.02.2025
Анастасія Франків
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
