Тату, а я знаю, що ти досі поруч,
Я бачу це по твоєму фото на поличці.
Коли мені сумно – ти трішки хмурий,
А коли я співаю, то бачу усмішку.
І мама це також бачить. Ну ти уяви,
Ми разом помічаємо ці зміни.
Коли розповідаємо як дні пройшли,
Та просто, коли посміхаємось у відповідь.
Але знаєш, мені тебе не вистачає,
Буває інколи, навіть, до сліз.
Бути сильною, напевно, не для мене,
Або я вдосталь натерпілась за цей рік..
Скажи мені, як потрібно далі йти?
Бо, якщо чесно, то я збилася з дороги.
Чи може, це вже кінець моєї тропи,
І йти далі вже не потрібно проти волі?
Дай відповідь мені, будь ласка,
Хоча б уві сні, скажи мені як буть…
А хоча знаєш, ні, не треба,
Я підіймусь і зможу йти сама.
Лише одне, зроби для мене,
Не залишай повік своє дитя.
Аредель
