Ти де?

Щоночі я пливу з тобою
Вздовж доленосної ріки,
Пірнаючи в ці води з головою.
Твій дотик – ліки від журби,
Ковток чистішого повітря,
Він в пам’яті вже назавжди́.

Твої слова мов ніжна колискова,
З пітьми змалюють дивограй.
А посмішка ця загадкова…
Однак потік веде до ранку.
Так хочеться зостатись тут навічно…
Бо знов підеш ти на світанку.

Не можу відпустити я думки.
Тривога вже приносить насолоду,
Бо кожен день з’являєшся у сні.
Що більше хоч – тим більше "ні"! –
Я вивчив цей неписаний закон покою.
Та все одно болить на самоті…

Душа останній раз зітхнула
Та крикнула у небеса: «Ти де?!»
Однак ти серцем не відчула.
І не розсіялись примари,
І не почув із темряви: «Я тут».
Сьогодні знову не горять фанфари…
Бахмацький Богдан Сергійович