Ти зник, як дим, ні "прощай", ні "прийду",
Ні крику, ні кроку — лиш порожній слід у саду.
Мама шепче вночі: "Він живий, я це знаю",
І молиться знов, весь дім завмирає.
Я не знаю, хто правий, хто лишив, хто забрав,
Та без тебе цей світ — розбитий став.
Я б віддав усе і бога молю,
Щоб обняти тебе ще раз,і сказати люблю.
Раніше на час не звертали уваги,а зараз лише спогади як разом лего складали,
цей час згорів мов свічка одна
ви знайте що мій тато мужній і сильний як бетонна стіна.
Ти зник, але віра тримає,
Бо батько мій — сила, що не вмирає.
І навіть у тьмі, де тріщить бетон,
Я шепочу в небо, тату, тримай наш фронт!
Ти не хотів стояти в сторонці
пішов на війну,стояв у окопі ,вже форма брудна та берці в болоті,але серце ще чисте мов вода у колодці.
Живемо де весь світ лихий,не вірять вони що ти ще живий.
Візьму твої речі, щоб відчути твій дотик,
Та холод і тиша замикають ці кроки.
Не хочу я,гучних промов,хочу щоб ти до хати прийшов,і сказав,любі я з вами я в дома знов
Великий Денис Валентинович
