Демон знайшов серед тіней мене,
Та не зміг дотягтися́ він знову.
Так що накинув прокляття своє,
Це все ламає мене́ уже знову.
Знов починаєш,
Та лиш середина,
Ні кроку вперед,
Та й назад вже не можу.
Це просто як прірва,
Але тут вже не допомо́же,
Ні час, ні хтось інший.
Тут лиш я сама,
І вся праця роками,
Що зосталась як слід,
Від прокляття чорта.
Як той шрам, що показує знову,
Я не та хто була,
Але не повстану я знову.
Не нуль, не один,
Я якась середина.
Лише знову проходить,
Важка, буденна днина.
Знов нове заняття,
Знову хобі нове,
Лише тільки це мене уже не спасе.
Я падаю в низ,
Чи лечу на драконі,
І знову той миг,
Коли пістолет уже біля скроні.
Ти просто стоїш,
Як укопаний в землю.
Ти лиш середина,
Ти навіть не дев'ять.
Тож демон радіє,
А я тихо плачу,
Я пашу як кінь,
Та результату не бачу.
Тож легше змиритися,
І знов за нове́,
Я знову міняю хобі своє.
Єва
